Неоплачувана відпустка у 2026 році: коли роботодавець не має права примушувати

У літній період українські працівники часто стикаються із ситуацією, коли через зменшення обсягів роботи або тимчасове призупинення діяльності підприємства керівництво пропонує оформити відпустку без збереження заробітної плати. Однак важливо знати: не кожна така пропозиція відповідає вимогам законодавства. У 2026 році роботодавець не може примусово відправити працівника у неоплачувану відпустку, а працівник має право захищати свої трудові гарантії.

В українському законодавстві офіційно використовується термін «відпустка без збереження заробітної плати», хоча в повсякденному вжитку її часто називають відпусткою «за власний рахунок». Такі відпустки регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про відпустки» та Законом №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Станом на 2026 рік передбачено кілька видів неоплачуваних відпусток. До них належать обов’язкові відпустки, які надаються окремим категоріям працівників згідно зі ст. 25 Закону «Про відпустки»; відпустки за згодою сторін, які оформлюються за ст. 26 за умови, що працівник подає заяву, а роботодавець погоджує; а також відпустки на період воєнного стану, які можуть надаватися за заявою працівника без обмеження тривалості відповідно до ст. 12 Закону №2136-IX. У всіх випадках ключовим є одне: ініціатива оформлення має виходити від працівника або бути результатом взаємної згоди сторін.

Примусове направлення у відпустку без збереження заробітної плати суперечить законодавству. Така відпустка оформлюється виключно на підставі добровільної заяви працівника. Роботодавець не має права змушувати працівника підписувати відповідні документи, погрожувати звільненням або в односторонньому порядку переводити його в неоплачувану відпустку. Якщо підприємство не може забезпечити роботою, для цього існують інші законні механізми, зокрема простій.

Воєнний стан у 2026 році продовжує впливати на трудові відносини, але базові права працівників залишаються чинними. Неоплачувана відпустка може надаватися без обмеження строку, але тільки за ініціативою працівника. Працівники зі статусом ВПО або ті, хто тимчасово перебуває за кордоном, можуть оформити таку відпустку до 90 календарних днів за власною заявою. Водночас період деяких видів такої відпустки не зараховується до стажу, що дає право на щорічну відпустку. Навіть за умов воєнного стану роботодавець не отримує права самостійно направляти працівника у неоплачувану відпустку.

Якщо працівника змушують писати заяву на відпустку без збереження заробітної плати, варто діяти обережно і фіксувати всі факти тиску. Не слід підписувати документи, якщо немає добровільної згоди. Можна попросити надати письмове розпорядження або наказ, хоча в подібних випадках їх зазвичай не оформлюють. Також важливо зберігати листування, повідомлення та електронні листи як докази тиску. Додатково можна звернутися до відділу кадрів із письмовим запитом щодо підстав таких вимог.

Якщо ситуацію не вдається вирішити, працівник має право звернутися до Державної служби України з питань праці (Держпраці) через онлайн-звернення, до суду для оскарження дій роботодавця та стягнення виплат, а у випадках погроз або примусу — до Національної поліції.

Якщо підприємство не має роботи, закон передбачає оформлення простою. У такому випадку простій з вини роботодавця оплачується у розмірі не менше 2/3 тарифної ставки або окладу. У цей період працівник не зобов’язаний виконувати роботу, якщо інше не передбачено наказом. При цьому працівник не повинен писати заяву на неоплачувану відпустку.

За примус до оформлення неоплачуваної відпустки роботодавець може нести відповідальність. Це можуть бути фінансові санкції — штрафи за ст. 265 КЗпП України за порушення трудового законодавства, а також адміністративна відповідальність — штрафи для посадових осіб за ст. 41 КУпАП. Будь-який тиск або примус до написання заяви є порушенням трудових прав і може бути оскаржений.